Мільярди фактурних експресивних мазків, підпорядкованих глибокому задуму та майстерно виконаних, показують глядачеві тисячі марин, хитромудрих пейзажів, етюди та малюнки, сотні архітектурних ансамблів, характерних портретів та самобутніх натюрмортів, які своєю оригінальністю та неповторністю яскраво презентують творчість відомого українського художника-живописця, нашого сучасника, Володимира Куца.

Море, сонце, небо та скелі… Чарівна неповторна природа Криму, старовинні вулички та визначні пам'ятки його міст… Човни, рибалки та чайки… Ось основні джерела натхнення Володимира Куца. Його картини за своєю фактурою схожі на білі віршіі – емоційні, рвучкі й виразні, і водночас не позбавлені гармонійності та внутрішнього ритму. На думку спадає чудова думка про мистецтво великого Леонардо да Вінчі: «Живопис – це поезія, яку бачать, а поезія – це живопис, який чують».

«Поезія живопису» Володимира Куца завжди непрозаїчна, вона природна та своєрідна, експресивна та переконлива. Більше ста робіт, що увійшли до цього каталогу, дають вельми повне уявлення про багатогранність творчої натури художника, індивідуальність авторської манери, високий професіоналізм і жанрове розмаїття його творів.

Народжений в Керчі, довгий час прожив у Севастополі, спадковий кримець Володимир Куц 11 січня 2020 року відзначив свій солідний ювілей – 60-річчя.

Творча діяльність Володимира не набагато «молодша» за самого ювіляра. З раннього дитинства Володю можна було побачити з олівцем та альбомом, який постійно щось малює.

Двоюрідний дідусь Петро Столяренко – визнаний метр живопису в Україні та далеко за її межами, – помітивши виняткові мистецькі здібності онука, порекомендував всерйоз вчитися. І не помилився: онук на відмінно закінчив студію образотворчого мистецтва, далі – художню школу, 1983 року – Кримське художнє училище ім. М.С. Самокиша; з 1984 по 1990 рік навчався у Київському державному художньому інституті, з них два з половиною роки – на реставраційному відділенні, а потім перевівся на факультет станкового живопису до майстерні професора Олександра Лопухова.

Після блискавичного захисту дипломної роботи «Рибальські будні» 1990 року став членом Спілки художників СРСР. Логічним завершенням цього багаторічного процесу вдосконалення своїх навичок стала аспірантура при Київській національній академії мистецтв та архітектури, яку він закінчив у 2002 році під керівництвом професора, народного художника України, академіка Академії мистецтв України Василя Гуріна. Безсумнівно, колосальну роль у формуванні світогляду Володимира як художника та досягненні високого технічного рівня зіграло творче спілкування з метрами кримської школи – Петром Столяренком, Федором Захаровим та Валентином Бернадським, а також глибоке вивчення творчості великих майстрів живопису, малюнку та композиції.

Художник за покликанням, Володимир Куц, бачить своє земне призначення виключно у творчості, у служінні прекрасному світу мистецтва та донесення його до глядача через свій талант, відчуття світу та майстерність. «Для мене творчість – і є саме життя, – таке переконання художника. – Мета моєї діяльності полягає не так у опануванні технічних прийомів, тонкощів, глибинних аспектів живопису та вдосконаленні отриманих навичок, як у пошуку свого власного «філософського каменю».

Авторська манера письма Володимира Куца унікальна завдяки своїй енергетиці та майстерності виконання: вона самобутня, мальовнича, часом всеохопна, та піддаючись азарту творчості, дещо різка. Увібравши найкращі риси традиційної кримської та київської шкіл, поєднуючи в собі елементи реалізму, імпресіонізму, експресіонізму, пуантилізму та інших стилів, її кардинально відрізняють об'ємні, темпераментні та впевнені мазки. Вони широкі і рельєфні і ніби «вкладають» художній задум у площинах, створюючи ілюзію тривимірного простору і надаючи зображенню певну скульптурність. Для створення складної, багатої відтінками фактури поверхні, майстер застосовує кольорові підмальовування, лесирування, натирання, вміло та доцільно використовує такий інструмент, як мастихін. Задумуючи картину, Володимир починає з підготовки матеріалу, робить нариси, етюди, замальовки. «Картина поглинає мої думки цілком. Приступаю до полотна, коли сюжет та образи повністю сформовані та зрозумілі, – пояснює Володимир. – Однак у процесі написання картина начебто диктує своє, спрямовує та веде за собою. І часом результат абсолютно непередбачуваний…»

Однією з особливостей творів майстра є поєднання традиційних реалістичних елементів із декоративною роздільною здатністю поверхні. Його пензлю властиве прагнення барвистим акцентом наголосити на головному, визначити чіткі грані форм предметів та зображуваних об'єктів. І в той же час є схильність до плавного списування колірних пасажів, а віртуозна гра світла і тіні робить його роботи органічними і досконалими.

Вражають уяву глядача і масштаби робіт художника – деякі з них досягають 3-4 м завширшки і до 2 м заввишки. Бачення загальної цілісності, вміння виділяти головне, при властивому Володимиру тяжінні до узагальнення та деякої монументалізації, а також кредо не зациклюватися на дрібницях і водночас домагатися правдивості та переконливості, які по праву характеризують Володимира Куца як справжнього майстра композиції. Його роботи – не епатаж, не навмисне перебільшення форм предметів та об'єктів – так він відчуває і таким чином виражає у вигляді творчості своє бачення світу.

Твори Володимира Куца, по суті, етнонаціональні, оскільки, дивлячись на них, можна легко визначити, до якої нації належить автор. І невипадково левова частка полотен художника об'єднана однією темою – темою любові до рідного Криму, його диханням пронизані майже всі твори живописця. «Крим – це моя батьківщина, мій рідний дім, – каже Володимир. – Там мені і дихається легше, і почуваюся вільніше та комфортніше. І найголовніше - там ніколи не залишає натхнення, постійно хочеться творити».

Оригінальність робіт художника полягає в тому, що на них зображено не навмисне прикрашений Крим, побачений очима туриста, а Крим зсередини – реальний, справжній у його повсякденному житті. І нехай це не фотографічно точні зображення краєвидів півострова, і так глядачеві зрозуміло, що на картинах саме Крим. Нерідко майстер використовує історичні, культурні, міфологічні джерела Криму та створює містичні образи, що увійшли до циклу масштабних полотен «Застигли в камені».

Сюжети та натхнення для своїх картин Володимир Куц черпає з унікальної ландшафтної, архітектурної та духовної своєрідності приморського краю. У сюжетній низці задумів художника море відіграє роль домінанти. Направду «море фарб та відтінків» у морі на полотнах Куца, завдяки своїй мінливості станів є безцінним джерелом для його творчості. Невтомною мозаїкою він зображує різноманіття морської стихії, використовуючи всю гаму барвистої палітри: від ніжно-блакитної світлої передсвітанкової до темно-синьої похмурої перед заходом сонця. І небо і сонце завжди знаходять своє відображення у морі на картинах живописця. Його марини, наповнені внутрішнім сяйвом та спокоєм, магнетизмом та нестримною силою, притягують глядачів своєю енергетикою. На них можна дивитися постійно і щоразу відкривати для себе нові грані.

Володимир Куц об'їздив і «відписав» узбережжя Чорного і Азовського морів всюди, і кожен куточок, що припав до душі художнику, знайшов свій відгук на його полотнах, Гурзуф і Феодосія, Бахчисарай і Херсонес, Керч і Севастополь, Казантип і Судак… Проте особливо вподобаним місцем для пленеру є Балаклава – практично немає таких ракурсів навколишніх гір, мисів, бухти, видів Генуезької фортеці, старих архітектурних ансамблів та інших будівель, які не були б зафіксовані Володимиром. І тим не менш пейзажі з мотивами Балаклави не повторюються, вони різняться настільки, наскільки мінлива сама природа, та й саме життя. «Балаклава – це чарівне місце, ландшафт якого багатий художніми образами. Структура бухти підштовхує на сприйняття цих образів, – зазначає художник. – Потрібно їх тільки побачити, відчути та підкреслити…»

Спостережливе око художника чіпко помічає часом непомітні туристові сюжети. Жанрові сцени з рибальського життя – своєрідний літопис повсякденного життя простого рибалки. А скільки в цих картинах правдивих елементів, притаманних у властивій художнику манері – без прикрас і миловидності. Рибалки не позують, а займаються своєю справою – їхні рухи природні та динамічні. «Поруч із ними пройшло моє дитинство, мені стали рідними їхні постаті з дочорна засмаглими обличчями та мозолистими руками, – розповідає Володимир. – Я намагаюсь зобразити рибалок всюди: і в морі за роботою, і на березі зі снастями, і за дружньою бесідою, і з вудками на причалі… Вони завжди при справі та напрочуд мальовничі…»

І неодмінний атрибут таких картин – чайки, вони завжди там, де риба. А яка різноманітність плавальних засобів на його картинах: від крихітної шлюпки – до величезного рибальського сейнера. Тільки людина уважна, яка знає рибальське життя зсередини, не кажучи вже про художню майстерність, може так правдиво передати її характер та атмосферу. Окремі марини та жанрові композиції об'єднані у серію під назвою «Кіммерійські береги», роботу над якою митець продовжує і досі.

Особливе місце у творчості Володимира Куца займають портрети. Він прекрасний фізіономіст та психолог. Тому портрети його пензля вельми оригінальні, дещо суб'єктивні і геть позбавлені химерної краси. Художник при роботі над портретом насамперед акцентує увагу не так на зовнішній схожості моделі, як намагається вловити саму суть природи та індивідуальність кожної людини, просканувати її внутрішній світ і зрозуміти духовний, передати його характерні риси та енергетику. «Приступаючи до створення портрета, я прагну в спілкуванні виявити сутність людини, – уточнює автор. – Квінтесенція поняття портрета для мене – у відомій ідіомі «дзеркало душі», у прагненні його відобразити». Що і вдається майстру з успіхом – у результаті портрети художника темпераментні, правдиві та лаконічні.

Не можна обійти увагою і серію натюрмортів, в них Володимир Куц використовував елементи імпресіонізму: форми предметів трохи перебільшені – будь то фрукти, квіти чи посуд. Його натюрморти поєднує непомітна особливість – на картинах не тільки зображені предмети – на їхньому фоні, недалеко, ледь проглядається гладь так улюбленого автором моря. Художник не змінює своєї манери виконання – широкі пласти фарби, сміливе колірне рішення, чіткі грані світла-тіні, завдяки чому буквально парою-трійкою точних мазків створюються об'єм та фактура предметів. Він не вдається до деталізації, а за рахунок протиставлення колірних плям досягає композиційної цілісності.

Володимир Куц – художник, натура якого захоплююча, цілком занурений у свої творчі задуми і приголомшливо працездатний. Починаючи з 1987 року, він експонував свої роботи на більш як 60 всеукраїнських, міжнародних, зарубіжних виставках, з яких понад десять персональних. Картини живописця набули світової популярності, багато з них перебувають у музеях та приватних колекціях не лише рідної України, а й Росії, Австрії, Болгарії, Бельгії, Великобританії, Німеччини, Франції, Нідерландів, Італії, Хорватії, Канади, Японії, США.

Так, мальовниче полотно «Піднесення», відібране на конкурсній основі та подароване українською делегацією Папі Римському Івану Павлу ІІ, з 2003 року зберігається у колекції Ватикану. На той момент Володимир був єдиним українським художником, робота якого зайняла гідне місце поряд із шедеврами великих майстрів минулого – Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело… Вклад Володимира у світову культуру був заслужено відзначений – у 2004 році він нагороджений міжнародним Орденом Святого Станіслава. Крім того, ім'я художника, поряд із видатними майстрами живопису Федором Захаровим, Петром Столяренком, Валентином Бернадським, увійшло до каталогу «Золотий фонд нації» (2011), що видається під егідою Міністерства культури України.

На сьогодні Володимир Куц зробив вагомий внесок у мистецтво України як мариніст, пейзажист та портретист, досягнувши професійного успіху та світового визнання. Однак головні його непокірні творчі вершини, безперечно, ще попереду.